Тому коли ти зі своїми гойдалками "лікуєшся" вином, травою або чужими антидепресантами, ти не приглушуєш хворобу. Ти розганяєш її.
Що робити з усім цим. Без "все буде добре", бо не буде, буде по-різному.
Перше. Перш ніж підозрювати в себе біполярку, виспись. Серйозно. Тиждень нормального сну. У сучасної міської людини мозок може збоїти від банального хронічного недосипу і стресу, і це виглядатиме точно як розлад настрою.
Друге. Виключи тіло. Невролог, ендокринолог. Гормони можуть влаштовувати такі гойдалки, що жодна психіатрія не потрібна. Якщо п'єш або вживаєш, чесно собі скажи: може, справа в цьому.
Третє. Якщо після цього гойдалки залишаються і вони РУЙНУЮТЬ, тоді до психіатра. Не до психолога, не до мене, не на розстановки. Діагноз ставить лікар за конкретними критеріями: мінімум один маніакальний або гіпоманіакальний епізод довше тижня плюс депресивні епізоди довше двох тижнів. Тільки живий лікар може відрізнити синдром від розладу, бо один і той самий депресивний синдром буває при десятку різних хвороб.
Четверте, і це вже моя територія. Прийняття діагнозу це не одна подія, це процес зі стадіями, як при будь-якій втраті. Заперечення, лють, торг, провал, і тільки потім реальність. Психотерапія тут потрібна не для того, щоб "полікувати", а для того, щоб пройти цей шлях і не застрягнути в торгу, де люди кидають ліки, щойно стало легше.
І щоб відповісти собі на питання "хто я, якщо частина мене це симптом". Відповідь не в симптомах. Вона в тому, хто дивиться на них і вирішує, що з ними робити. Це і є ти. Все інше погода.
А гойдалки не питають дозволу. Вони просто є. Питання тільки, чи ти тримаєшся за поручні.
Нагадую: психотерапія досліджує зв'язок психіки і тіла, але не замінює медицину. Фізичні симптоми і підозра на розлад настрою - спочатку до лікаря.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Лялія Мідик ❤️