Архіви мертвих міст Ніч заварює місячне місиво, Доки ватра заграви потріскує.

Архіви мертвих міст

Ніч заварює місячне місиво,
Доки ватра заграви потріскує.
Ти мені — про ази урбаністики,
Я – про змінні палітри земель.
Та коли не метелики нишпорять,
Не Великоднем вулиці стишені,
То ліси позбуваються пишності
Не лише, як зимою задме.

Кокон спокою, розклад усталений,
Коли місто у зморшках від старості,
Не тремтить раз у раз від ристалища.
На Донбасі одне хоч знайдіть!
Хто бреде Кам'яною Могилою,
Доки край каламуттям поглинутий?
І чи знаєш, наскільки заглибитись
Доведеться під плити надій?

Ти мені — про каплиці муровані,
Я – про птаха, що злився із кроною.
Він злітає — життя розшаровує
Вибуховий ворожий кинджал.
Ми собою, неначе люстерками,
Відбиваємо промені впертості,
І фіксуємо, щоби не стерлися,
Ні минуле, ні мапа бажань.

Те, що мертве... Чи треба продовження?
Про незламність, що дух омолоджує?
Тільки фрази із сенсами схожими
Чи розкриють букети думок?
Та чекайте-но, з мап не викреслюйте,
Нехай пам'ять сльозами заплескана,
Ми не надто вигадливі месники,
Та в нас голос цих міст не замовк.

Чи живими покірливо стерпляться
Ненажерливі пазурів темряви?
Щоб сади замінились пустелями,
Бездієвість — легкий варіант.
Одне одному будем архівами,
Ти мені про проспекти наспівуєш,
Я про те, як висаджуєм півники,
Та ніяк не наростимо лат.

Нам блукання тривогу виполює.
Чим поміряти ступінь знедолення?
Не дельфінами ж давньої Ольвії,
Що тепер під прицілом ракет.
Наші компаси поглядів звіримо
На алеях, розкинутих віялом.
Чи допросимся в часу сповільнення
На прощання медово-гірке?

@literospletinnia

#оксана_приходченко