Планування операцій.

Планування операцій. Пацієнти, які самі скасовують госпіталізацію та операцію

І не просто скасовують операцію, а ще й не вважають за потрібне попередити лікаря, який призначив її на конкретну дату.

Здавалося б, усе просто.

Пацієнт приходить на консультацію. Розповідає про проблему, ми обговорюємо діагноз і можливі методи лікування. Якщо показане оперативне лікування — визначаємо, яке саме втручання будемо виконувати.

Якщо пацієнт розуміє необхідність операції та погоджується на неї — одразу плануємо дату госпіталізації та операції.

Буває, що людина не може чітко назвати дату, коли зможе приїхати на операцію. Сімейні обставини, робота, відрядження, діти — життя є життя. У такому випадку ми можемо визначити попередні дати, а далі пацієнт сам телефонує за тиждень, коли вже розуміє свої можливості, і ми узгоджуємо остаточну дату.

Або я чую:

— Лікарю, я взагалі не можу сказати, коли зможу до вас потрапити на операцію.
Окей. Без проблем. Ось мій номер телефону. Будете готові — телефонуйте, і тоді все сплануємо.

Коли ж пацієнт погоджується на операцію, ми обоє чітко знаємо дату. Я прекрасно розумію, що можуть виникнути форс-мажори. Особливо зараз, коли в житті кожного з нас може трапитися абсолютно непередбачувана ситуація.

Якщо пацієнт має заплановану госпіталізацію, але виникли обставини й він просить перенести операцію — нуль відсотків осудження.
Просто зателефонуйте заздалегідь і скажіть про це.

Форс-мажори, сімейні обставини, робота, критичні ситуації — усе це нормальні причини для перенесення планової операції.

А ось найбільш кринжовий варіант — коли людина сама собі десь у голові скасувала операцію, лікаря про це не повідомила, на госпіталізацію не з’явилася, а за день до неї ще й не бере слухавку на контрольний дзвінок.
Ось саме такий випадок стався у мене минулого тижня.

Більше того, після пропущеної госпіталізації пацієнт пише мені в месенджер, що він взагалі не в місті і, можливо, буде десь наприкінці місяця.
— Тоді й сплануємо.
Я відповідаю:
— Звісно, сплануємо. Але тепер — приблизно через 2,5–3 місяці.
І перше питання:— А чого так?
Тому що безкоштовно?

Та ні.
Тому що ви не з’явилися на заплановану дату, не попередили заздалегідь і не взяли слухавку, коли я намагався підтвердити госпіталізацію.

А відповідь мене просто вбила:

«Ми ніякої госпіталізації не планували. І взагалі, у неробочий час я не зобов’язаний брати слухавку».

І тут я вже міг би сам засумніватися: а раптом справді нічого не планували?

Але я певний час користуюся гугл календарем, де розписую свої операції. І дата цієї операції там була.

Та й, вибачте, це ж не керівник і не клієнт телефонував вам у неробочий час. Це лікар, який намагався підтвердити вашу госпіталізацію за день до операції.

І знаєте, що мене найбільше дивує?
Людині абсолютно байдуже, що через її неявку може зміститися весь операційний план на тиждень.

Що на цю дату можна було б поставити іншого пацієнта, який давно чекає на операцію.
Що інший пацієнт, можливо, спеціально підлаштував під цю дату роботу, сімейні справи, дорогу.

Що операційна, персонал і мій робочий графік — це теж ресурси, які плануються.
А тут — просто:
«Я не прийшов».
І все.

Тому тепер — будь ласка, через три місяці.
Все як у Європі: черга рухається далі.

І, якщо чесно, я краще використаю ці три місяці, щоб прооперувати військових хлопців або мотивованих цивільних пацієнтів, які розуміють серйозність планування операції та поважають не тільки свій, а й чужий час.

І елементарне попередження про те, що ви не прийдете, — це не бюрократія. Це звичайна повага.