Цю траву вже ніхто не косить,
нюд
праліта залився просинню
преогидного та прекрасного
калабанного бруду з рястом,
о,
пурпурове моє дитинство,
що збігає згори зі свистом,
вже немає у тебе дому.
Я за руку тебе і… «Хто ми?»
Візерунок на плахті вицвілій?
Сплав із друзів, що стали крицею?
Лежимо, ніби бруд — це зелень,
мов облиті картини в музеї.
Небо в барвах глінтвейнових вариться.
Сонце — цедра із цукром, так гарно це!
Чи спроможні красою напитися
і в тугому оточенні гидкості?
Ти і я, я і ти з вітроніжністю
обіймаємось, ніби біженці
від дорослого світу. Зустрілися
на кожусі, на пічці степлілому.
Ти — дитинство. Люблю тебе дуже,
мій магічний уявний друже.
© Олена Галунець
🎙Декламує Андрій Мальва
@virshoplitkarka #олена_галунець
Цю траву вже ніхто не косить, нюд праліта залився просинню преогидного та прекрасного калабанного бр
Храм поезії (🖤)
@uapoetsзв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
1,412 subscribers
Open in Telegram 1 file is attached to this post — visible in the Telegram app.